Ранок середи виявився доволі приємним. Прогноз дощ і погану погоду не передавав. Чекаю, поки мій коломийський колега Андрій приїде в місто. Зустрічаємося в районі вокзалу і прямуємо на БАМ, грузитися на нашу любиму маршрутку прямо до Старої Гути. Виявилося, що ми їдемо без фотоапарата, забув дехто. Добре що є Микола і недалеко розташоване село Крихівці. Врятував апаратом. Дякуємо, а так би залишилися без жодного фото.
В першій годині були вже на місці призначення, були би швидше, але в Солотвино нашу маршрутку гайці зупинили, і напевне зібрали податок з водія. Місцеве населення за той час в автобусі складало списки прізвищ ( я так зрозумів) месних авторитетів, яким би то мав телефонувати водій. Нічо це не дало а 15 хв простояли дурно.
На полонину Рущина вирішуємо іти жовтим маркером. Це найдовший підхід з цього села. Чесно, дорога дуже гарна, не нудна. Місцями трапляється болото, по якому тре таки йти, хоч при бажані можна і обходити. До поляни великої зустрічається як не дивно, дуже багато різнопланових іномарок. Доходимо до руїн лісопункту "Межиріки". Названий мабуть того так що тут Збігаються 3 потічки: Кінський, Дощина, Бистриця-Солотвинська. Досить гарне місце. Залишаючи зліва хребет Станимир, повертаємо праворуч, дорога далі йде долиною річки Дощина. Тут є Вказівник, трохи вище колиба. Але то такі колиби що не хочеться в них заходити.
Через деякий період часу, дорога залишає нас і ми виходимо на стежку, де через броди-кладки піднімаємося в бік полонини Рущина. Підйом середнього рівня складності, але трохи вимотує, бо то останні кілометри відстані. Як не як, але з Гути на Рущину - 16км. Висота її - 1450 (умовно). Були ми на ній в 17-15.
Декілька слів про полонину. Зимою тут краса неймовірна, можна навіть диких тварин зустріти. Літом - тут жах для туристів. Інакше не назву. Тут сидять всі, хто хочуть. То такий собі збірний пункт для всіх. Особливо для десятків корів які тут випасають місцеві. Також полонині можна дати медаль " за злодійство". Грішити не буду, так само не буду вказувати звідки і хто, але факт залишається фактом. Найбільше скарг поки що на Максимецьку інтелігенцію, яка полюбляє повитягувати все, що криво лежить під тентами палаток. Іще - якщо ви розраховуєте на вогонь і халявні дрова - то ця полонина не те місце. Дрова повилизували і повипилювали в радіусі десь 100 метрів. Звичайно, всіх дров не визбираєш, але ситуація катастрофічна. Так, що краще ночувати по можливості десь нижче.
Мали трохи білих, зварили суп і спати. Мене приблизно опівночі розбудила злива. Дощ був надзвичайно великої сили. Як результат - в 5 тій ранку, коли мали вставати - туман такий, що хворост, який я притягнув ще звечора, метрів за 150 нижче полонини, просто розчинився в тумані. А лежав він за метрів 3 від намету. Спимо ще до 8. На сяк так їмо, туман далі тримається. Все таки вирішуємо іти наверх . Побачили ми кусок синього неба лише при спуску з Великої Сивулі (1836м), на Малій Сивулі(1818м) був наш не улюблений туман.
Лопушну (1694м) та Боревку( 1596м) ще йшли без видимості. Відкрилося нам Ігровище перед перевалом Боревка то десь було 12-25, приблизно. На боревці як завжди купа сміття. Ніби далеке місце, але всерівно засмічене, нажаль. Там є трохи невідповідність з маршрутами на схемі. Жовтий, ніби то веде на Високу(1803), але там йде червоний маркер, від самої таблиці. Він ( жовтий) сходить на пару метрів від червоної марки, наверху. Але не марковано ним від боревки. Нагадаю - Червоний маркер - це Східно-Карпатський Туристичний шлях. Пройшовши Ігровець ( 1807), ми серпантином збігали на пол Середня. Перед нею, не знаю, за скільки метрів до верху, бо спішили і були вже відмучені. Випадково звернули на зелений маркер, який веде з вищезгаданої полонини в с. Гриньків. А жовта марка, яка починається, після гори Висока, і йде на полонину, тікає вниз, на с. Кузьминець. І от там ми, так можна сказати, попутали дорогу. Де саме , не скажу. Ми йшли виразною Стежкою.
Ось таким чином ми пройшли ще гору Горішня Заплата( 1503м), гору Пасічник(1481) і вийшли в селі Гриньків, спізнившись на маршрутку не більше як на 5 хвилин. Дуже навіть було небажання застряти в тих чігірях. Дорога як знаєте, від "войни", ще не робилася. Але, якщо судити в загальному про цей 12ти кілометровий маршрут, то він все таки гарний, Змінюється буковий ліс на смерековий. Стежки там майже нетоптані. Тіки Потрібно дуже уважно йти по вказівниках і все там буде добре на тому карпатському відтинку. Вибралися ми до Небилова "газоном" критим, в якому я мусив тримати двері зсередини, а Андрій визнав, що американські гірки ховаються. Там за гроші можна катати людей. Звідти нам Став чоловік з Ясеня, який мав термінову поїздку в Франик, і нас закинув. Якби не він, то мусили сидіти там і чекати Ігора, який мав за нами приїхати, рятуючи нас від ночовки в околицях села Небилів.
Ось такий 2х денний прогулянковий маршрутик. Проблему в цьому випадку дуже добре розв’язує власний автотранспорт, який просто не заставляє вас кудись і за кимось гнатися. Нічого не поробиш, що всі останні маршрутки йдуть в 17-15 чи 17-20. Всерівно , там гарно, і природа красива. Бажаю всім побувати в тих місцевостях. Краще, цей похід розбивати на 2 ночовки, а не йти з одною. Зрештою, кому що подобається.
Гулик
Gulya від Сер вересня 21, 2011 | Перегляди 1512
