Останнім часом стало модно організовувати фестивалі. І кожна область, як і поважаюча себе модниця, поспішає не відставати від установлених канонів.
Неважливо якого напрямку і величини буде фестиваль, головне щоб відбувся. Щоб привабив натовп, спонсорів і меценатів, і на наступний рік заробив почесне звання "щорічного".
Фестиваль екстремальної та молодіжної культури «Мізунська Zвигода» проводився на Долинщині в п’яте, моєю метою аж ніяк не є його критика, так як я стала свідком подій всього-то одного недільного дня (фестиваль триденний), але навіяти чимало думок ця невеличка подорож вспіла.
В тих краях мені доводилось бувати тільки пару раз, і то проїздом, тому їдучи в машині крутила головою в різні сторони намагаючись не пропустити жодної примітненької церквочки, чи колибки (останніх до речі, чимало, досить колоритних).
Село Старий і Новий Мізунь на початку вразило вуличкою з однаковісінькими хатками, ну а що, українська натура тут передана на всі сто, в сусіда є і я хочу мати таке ж.
Краєвиди захоплюючі, гори що парують, річечка яка змійкою в’ється в підніжжі… і натовп, автівки, сувенірні імпровізовані базарчики, наметове містечко яке розтягнулось не на один кілометр, по дорозі вештались, та щей, хитаючись, підлітки з початими пляшками спиртного і нариваючись на бійки до новоприїжджих і ще не вспівших адаптуватись… але хочеться вірити що це поодинокі випадки… дуже хочеться…
Велика сцена, з якої тільки під кінець дня почали долинати якісь бренькоти, але музичні забави передбачались на вечір, а в день «ЕКСТРІМ», адже саме цим словом і характеризувався даний фестиваль, метою якого було залучення молоді до активного відпочинку, екстремального спорту.
А екстремальним спортом тут виступав велоспорт. Уф і не пощастило хлопцям з погодою в той день. Гарненько викладені дощечки після дощу стали зовсім непридатними для трюків з нор-шору. Особисто в мене голова крутилась по тих доріжках ходити, не те що ще якби довелось їхати і викручувати руля в повітрі, с-т-р-а-ш-н-о!!!!
Зате крос-кантрі получився на славу, з дощем, калюжею на фініші, болотом від коліс до каски, спущеною аркою від «редбула», перемогами, рекордами і принциповими дівчатами.
Команди були з багатьох областей України, дуже сподобалась згуртованість команди з Ужгорода, молодці «один за всіх, і всі за одного».
Під час змагань чітко закріпилась в думці, що щоб на таке зважитись потрібно бути сміливцем ще тим, і явно з ясною головою, адже там працюють не тільки м'язи ніг і «крутизна» вєліка - розрахунок і обдуманість це крок до успіху.
А зіваки і люди, які їдуть щоб пригод знайти, і чужий намет стиряти, на рівному місті, на таких заходах завше будуть, і шкода що вони змазують загальне враження про дійство.
Ще цікаво, хто прибирає оті всі гори сміття, відновлює поламані дерева і виловлює пляшки з річок…
